Після поранення: Як ветеран Василь Міллер разом з дружиною займаються стрільбою з лука і досягають успіху (ФОТО)
Василь і Вікторія Міллери вперше спробували стріляти з лука навесні цього року, коли Василь проходив реабілітацію в обласній лікарні після поранення під Мар'їнкою. За ці кілька місяців він змінив крісло колісне на протези, але стрільбу з лука не полишає. Каже, лук допомагає концентруватися і вчить максимально розслабляти тіло. А для Вікторії головне - що вони тренуються разом.
Пара планує спільну участь у змаганнях, але для цього їм необхідно мати свої власні луки, інформує Репортер.
У злагоді з луком
Василь Міллер походить із села Пороги, що розташоване в Богородчанському районі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він перебував за кордоном на заробітках, працюючи зварювальником у Польщі.
Я спочатку не міг усвідомити, що це війна. Вирішив повернутися додому. Це моя батьківщина, тут моє коріння. Не міг залишитися осторонь, - ділиться своїми думками Василь Міллер. - У військкоматах були величезні черги, і одразу піти на службу було непросто. Сказали зачекати.
За пів року Василь потрапив до 46 десантно-штурмової бригади. До вторгнення мав лише досвід строкової служби. Спочатку було навчання в Житомирі, потім - у Польщі. Звідти поїхали на війну. Бригада звільняла Запорізьку область, воювала на Донеччині - під Мар'їнкою. Там 1 січня 2024 року Василь Міллер і отримав поранення.
Вперше зустрівся з луком в обласній лікарні під час майстер-класів, які проводила Катерина Дубровіна - срібна призерка Олімпійських ігор 2000 року в Сіднеї та заслужена майстриня спорту зі стрільби з лука. Разом з Василем лук спробувала і його дружина Вікторія. Пізніше вона почала відвідувати тренування на стадіоні "Юність", де Катерина Дубровіна тренує лучників ОДЮСШ.
Я постійно перебувала поруч із чоловіком. У лікарні організовували різноманітні майстер-класи, і скільки б я не пропонувала йому відвідати їх, він відмовлявся. Однак, коли з'явилася можливість піти на майстер-клас із стрільби з лука, він погодився, – розповідає Вікторія. – Ми вирішили спробувати разом. І я теж захопилася цим.
До теми: Святковий четвер для лучників. Як у Франківську поранених вояків відновлюють стрільбою з лука
Побачив, зацікавився, спробував і дуже сподобалося, - розповідає Василь. - Спершу тренувався в лікарні, а потім почали приїжджати й на стадіон. Стрільба з лука допомогла в реабілітації - ти концентруєшся, забуваєш про проблеми, стаєш в гармонії з луком. Щоб влучно стріляти потрібен баланс. В цьому і є лук для мене - треба бути спокійним, сконцентрованим, тіло має бути розслабленим. Ти бачиш ціль і тіло та лук має бути як одне ціле. Якісь зайві рухи - і нічого не виходить.
Відкрити вогонь спільно
Спілкуємося з Василем та Вікторією на стадіоні "Юність". Вони завітали сюди після майже двомісячної паузи. Василь спочатку вирушає до турніків, щоб підготуватися до тренувальної сесії.
Перед стрільбою луки підлаштовують під їх вагу та зріст. Наприклад, лук, з якого стріляє Василь, для Вікторії матиме занадто сильний натяг. На тренуваннях Василь і Вікторія стріляють з луків, які їм дає Катерина Дубровіна. Стріли купили самі, але купити два луки - доволі затратно.
Вікторія швидко адаптується. Василеві ж необхідно кілька хвилин, щоб згадати й пристосуватися. Він зізнається, що тренується з новими протезами на шарнірах вперше.
Лук - це, насамперед, засіб реабілітації. Проте він також має здатність захоплювати, стимулюючи прагнення вдосконалювати свої навички та досягати нових висот. Коли щоразу виходить краще, коли вдається зосередитися більш ефективно, це приносить неабияке задоволення, - відзначає Василь Міллер.
Дружина Вікторія каже, після виписки з лікарні Василь пробує різні види спорту потроху - як частину реабілітації. Але саме з луком хотіли б продовжити займатися обоє.
Лук - унікальний вид спорту, який класно допомагає концентруватися, відволікатися. І при цьому фізично - не дуже важко. Я не дуже люблю займатися спортом, але стрільба з лука мені зайшла. І мені подобається, що ми можемо з чоловіком стріляти на пару - це те, що подобається мені і йому. І для нас лук - чудовий спосіб відновлення.
Спорт додає сили духу
У дитячі та шкільні роки, до закінчення 11 класу, Василь Міллер активно займався лижним спортом. Він неодноразово ставав переможцем обласних і всеукраїнських змагань. Однак, йому довелося припинити тренування через нестачу часу і фінансів, оскільки виникла потреба поєднувати професійне навчання з роботою.
Фізична активність значно впливає на самопочуття. Вона є важливою навіть у випадках травм - допомагає психологічно адаптуватися та сприяє процесу відновлення, а також має позитивний вплив на загальний життєвий тонус. Спорт сприяє розвитку внутрішньої стійкості, фізичної сили та духовної міцності, підкреслює Василь.
З луком Василь Міллер брав участь у відборі на Invictus Games. Каже, як на початківця показав хороший результат - здобув третє місце у своїй категорії: набрав 272 з 300 можливих очок на дистанції у 10 м. Тоді ще стріляв сидячи на кріслі колісному. Тепер опановує стрільбу стоячи.
Здається, що стріляти з лука - легко, але опанувати його, щоб досягти хороших результатів - непросто. Для мене зараз лук більше як реабілітація. Але я вже спостерігаю і за спортсменами, які досягли успіхів у стрільбі з лука. І шукаю альтернативи, щоб займатися спортом професійно. Спорт - важливий, - каже Василь Міллер.
Щоб придбати комплектуючі для двох луків для родини Міллерів, знадобиться приблизно 50 тисяч гривень. За словами тренерки Катерини Дубровіної, кошторис може варіюватися, але цієї суми вистачить на покупку двох базових луків, які підходять не лише для тренувань, але й для участі у змаганнях.
Видання "Репортер" запустило кампанію зі збору коштів на придбання луків для Василя та Вікторії Міллерів, щоб підтримати їх у спортивних досягненнях. Ви можете приєднатися до цієї ініціативи, переказавши гроші:
Альтернативна дійсність
Василь Міллер лише трохи більше місяця тому змінив крісло колісне на протези. Він зазначає, що переважно використовує крісло вдома, оскільки швидко втомлюється на протезах. Основною причиною відмови від крісла колісного стали труднощі з пересуванням. Хоча в містах роблять певні зусилля для поліпшення умов, у селах ситуація значно гірша.
Цього літа ми вирушили до села. Відтоді Василь частіше користується протезами через проблему доступності. Через це ми тривалий час не могли знайти орендоване житло у Франківську, оскільки не всі квартири підходили - не всюди було зручно заїжджати на інвалідному візку, - пояснює Вікторія.
Читайте також: Рука - як у Дарта Вейдера. Як говорити з дітьми про травми військових
Подружжя зазначає, що в лікарні про такі деталі не замислюєшся, адже там все пристосовано для людей на інвалідних візках. Однак за межами лікарні ситуація інша: не завжди можна пройти через двері з візком. До того ж, пересування тротуарами та переходи через бордюри стають справжнім випробуванням. І лише зіткнувшись із цими труднощами особисто, людина починає усвідомлювати їхню серйозність.
Василь зазначає, що на інвалідному візку відчувається кожна деталь: нерівні поверхні, високі бордюри та круті пандуси.
Коли виникала потреба придбати одяг для чоловіка, я завжди купувала кілька варіантів і повідомляла, що поверну ті, які не підійдуть. Адже навіть якщо магазин обладнаний пандусом, це не гарантує, що двері будуть достатньо широкими для проїзду візка, - розповідає Вікторія. - Кількість людей з інвалідністю зростає, а бізнес, здається, не звертає на це уваги.
Він зазначає, що в місті багато обговорюють питання безбар'єрності, і ветеран та радник міського голови Юрій Гапончук докладає зусиль для впровадження змін, але цього поки що недостатньо.
Проблема також полягає в тому, що бізнеси не адаптуються до потреб людей з інвалідністю. Наприклад, в центрі міста є банк, де кнопка виклику розташована на сходах, - зазначає Вікторія. - Тобто, щоб натиснути цю кнопку, необхідно попросити когось, хто може піднятися на сходи і викликати працівника, який допоможе перенести інвалідний візок через двері.
Однак, насправді транспортування неможливе, оскільки немає доступу до приміщення. А двері залишаються такими ж вузькими, що не кожне інвалідне крісло зможе пройти, - зауважує Василь Міллер.
