Люди вміщують усе своє життя у дві сумки. Графіки відключення світла перестають бути їхньою турботою: військовий кореспондент про різницю між життям на фронті та в тилу.

Військовий кореспондент Міноборони України Антон Шевельов висловив у Facebook своє розчарування та відчай через контраст між жахами війни та буденними проблемами мирного населення. Він критикує суспільство за недостатнє усвідомлення серйозності ситуації, зазначаючи, що люди продовжують жити у відносному комфорті, не зважаючи на втрати та руйнування на фронті. Шевельов закликає до самоорганізації, дорослішання та готовності приймати реальність, аби мати шанс на життя у власній країні.

Повернувшись з бойових позицій до відносної цивілізації, яка незабаром втратить свій цивілізований вигляд і перетвориться на чергову фортецю, знищену до тла КАБами, натрапляю на пост Serhii Kovalenko.

Київ, Дніпропетровська область і Донеччина — аварійні вимкнення.

Потужностей енергосистеми не вистачає, щоб забезпечити стабільне постачання. Графіки не діють...

І хто мене туди поніс, в ті коментарі:

Дістало, коли після 6 годин без електрики щось знову вигадують... Очевидно, що не всі відключення будуть тривати. Забезпечте постачання там, де світла не було цілий день.

В цей час мені приходить повідомлення: "Тоха, памʼятаєш на Х позиціях, коли ми були, я тебе знайомив з ХХХХХХХ? Він загинув, скинь будь ласка його фото в гарній якості" .

"Знову Дніпро та Київ крайні"

Повз мене на вулиці проїжджає евакуаційний автомобіль.

Востаннє електропостачання було о шостій ранку, потім були екстрені відключення, а зараз просто планові відключення. Це дійсно справедливо?

Недалеко можна почути прибуття пакету реактивної системи залпового вогню.

"Те, що ви робите -- це знущання над КИЯНАМИ"

На моїх очах занепадають та зникають Мирноград і Селідове, пролітаючи через Мирноград, майже щодня спостерігаю нові руйнування.

Приблизно тиждень тому в місті Селідово на єдиному працюючому відділенні "Нової пошти" мені повідомили: "Вітаємо, ви наш останній клієнт!"

Це дійсно дивно і несправедливо — коли напередодні ввечорі оголошують про "дві черги", люди планують свої справи, ніби вночі не летять сотні ракет, а на ранок усе змінюється через екстрені обставини.

В стрічці зʼявляється страшна новина -- "загинула Наталя Кузнєцова".

Я сиджу, втупившись у нескінченну темряву, що розкинулась переді мною...

Ось варіант унікалізованого тексту: "Залишок часу ми без електрики. За цей період навіть пристрої та павербанки не встигають зарядитися. Водночас, вночі помітно будинки, де відповідно до графіка ввімкнене світло. Потрібно якось справедливіше розподіляти наявні ресурси."

Чому вчора обіцяли, що сьогодні будуть стабілізаційні відключення? Це наче сім п'ятниць на тиждень! Народ і так вже страждає від терористів, не треба додавати проблем зі світлом.

Небо оповите білим димом, десь щось палає, і теперватқан повітря постійно просочене запахом, наче я щойно повернувся з шашликів.

"І ще питання, а коли очікується покращення?"

В невеличкому пгт на Донеччині працює кафе -- ми замовляємо обід, 2 порції домашніх пельменів. За 20 хвилин до нас підходить дівчина і говорить що порція всього одна. Я замість пельменів замовляю собі іншу страву. Приносять пельмені, Тоха дає мені спробувати -- вони ідеальні! Питаю: "А будуть ще пельмені?" Дівчина відповідає, що вони закриваються назавжди, ще трохи на замовлення попрацюють, щоб залишок продуктів вичерпати і все. І це остання порція пельменів яки вони робили...

Все частіше виникає бажання розірвати всі зв’язки з мирним життям, усе більше хочеться закритися від зовнішнього світу, який демонструє в сторіз кафе, концерти, таро та своє "найкраще життя". Ваші плани можуть зникнути взагалі, а ваші дрібні проблеми, які ви вважали значущими, можуть перестати вас турбувати. Мій друг зі Слов'янська якось увечері сказав: "Хлопці, якщо вони таки дійдуть до нас, будь ласка, підірвіть мій будинок. Я не зможу жити, знаючи, що вони нишпорять у моєму домі". Це звучить наче жарт, але від цих слів стає моторошно, бо я знаю, що на початку 2022 року його будинок вже мінували. Я на власні очі бачу, як люди кидають усе, збираючи своє життя у дві сумки. Їх більше не хвилюють графіки відключення світла: "Це наші кури та індики, заріжте їх, будь ласка, хоч буде вам їжа".

Прохання трохи роздуплитись і прийти в себе, самоорганізуватися і подорослішати -- це навіть не прохання, це нагальна потреба для суспільства, якщо ми хочемо мати шанс на існування. Бо якщо ні, то у мене для нас всіх дуже погані новини..."

Матеріали, представлені в розділі "Блоги", відображають особисті погляди авторів і можуть не збігатися з думкою редакції.