Тарас Прохасько: Ми отримали чудові книги...

Кожна дитина проходить через складний етап, коли починає боротися з численними думками про свої бажання і мрії на майбутнє. Якою вона стане в дорослому житті? Глибина цих роздумів залежить від того, які можливості відкрилися перед нею з раннього віку, а також від її особистої здатності до самопізнання.

Завжди мені було цікаво дізнаватися про життєві наміри інших людей, як дітей, так і дорослих. Існував певний час, коли основною темою моїх розмов з друзями та однолітками стало обговорення того, чим би ми хотіли займатися в майбутньому і надовго. Про це пише Прохасько в своїй колонці на порталі Zbruc.

Необхідно врахувати ті обставини, що існували в той час, а також унікальні риси радянського способу життя.

Окрім багатьох інших аспектів, цей досвід також включав усвідомлення того, що це рішення на все життя, а також те, що можливості для пізнання та реалізації більшості культурних і цивілізаційних досягнень будуть обмеженими. Тому основне питання зводилося до простого вибору - ким ти прагнеш стати, яку роль бажаєш виконувати. Іншими словами, що тебе цікавить, яку професію обереш. Так я знайомився з людьми і порівнював себе з ними.

Один хотів стати анархістом. До цієї мрії його довело поглиблене читання історичної літератури. Тому так виразно мріяв про анархію. Розумів, однак, що для цього треба мати якусь професію. Зрозуміло, що вибрав історію. Попри це не переставав бути анархістом. Тож не вступив на історичний факультет, бо тоді там вимагали особливих характеристик. Через два роки після школи він дуже анархістично і трагічно загинув у армії.

Інший мріяв стати розвідником, таємним агентом. Без жодних ідеологічних упереджень, просто вишуканим розвідником. Це також відповідало його іншій пристрасті — елегантно завойовувати серця жінок. Він мусив стати своєрідним істориком, адже саме там починали свою справу наші шпигуни. Його характеристики відповідали всім вимогам. Але любов до хитромудрих комбінацій завадила йому стати офіційним розвідником. Проте це вже не мало особливого значення, адже можна було жити стильно і без цього. В будь-якому випадку, його життя досі нагадує авантюрний роман з безліччю інтриг.

Наше покоління пережило раптовий криза системи, в якій ми формували свої підліткові мрії. Це стало моментом кардинальної зміни уявлень про найближче майбутнє. Тепер вже не стільки вибрані професії, скільки особисті якості та обставини, що склалися, стали ключовими чинниками нашої біографії.

Тепер, коли не маю що робити, думаю собі про долі усіх тих дітей і підлітків, згадуючи їхні тогочасні життєві проєкти, накладаючи їх на те, що з ким сталося, як кому пішло.

Я пам’ятаю, як у нашому класі популярними були інтимні зошити-анкети, які заповнювали учні. Звісно, жодне питання про вибір кар'єри в них не зустрічалося. Офіційна система вже встигла набриднути своїм надмірним акцентом на профорієнтації. Натомість, у цих зошитах обговорювалися різні симпатії, антипатії та вподобання. Наприклад, було питання про улюблені напої. Я залишався чесним і зазначав: яблучний сік, квасне молоко та мінеральну воду. Мене вразило, коли я побачив відповіді більшості: чінзано, мартіні, шампанське. Я знав, що ніхто з них насправді цього не пробував. Так само й щодо міст. Я писав про Делятин, Львів і Франківськ, тоді як інші зазначали тільки Париж, Лондон і Венецію. Мені здавалося, що ні у кого не було можливості відвідати ці місця; це були лише мрії ідеалів.

Тепер я розумію, наскільки близькою була моя мрія. Практично всі, хто прагнув цього, зараз живуть у різних містах, включаючи й ті, про які я навіть не думав. Але з моїм життям сталося те, про що я колись мріяв. Я провів багато років у трикутнику між Франківськом, Делятином і Львовом, хоча іноді навідувався до Венеції. Врешті-решт, моя стратегічна мрія також втілилася. Я прагнув стати письменником, який не належить до радянської традиції — що здавалося неможливим. Тож я обрав шлях біолога, і на деякий час став ним. Але згодом залишив цю професію, щоб реалізувати свою мету стати нерадянським письменником.

І, чесно кажучи, я ніколи не очікував, що матиму можливість спостерігати за вирішальними моментами у житті своїх дітей, коли вони визначалися, ким хочуть стати у дорослому житті. Мені пощастило бути свідком результатів їхніх виборів. Це приносило мені велике задоволення. Тепер я з нетерпінням чекаю на критичний етап у житті ще однієї дитини, уявляючи, якими можуть бути його рішення та особливості. На порозі нового витка змін.