"Переклад для мене - це своєрідна гра."

Тарас Демко є керівником Органного залу та музею Соломії Крушельницької.

Тарас Демко славиться у Львові як фахівець у галузі культурного менеджменту. Від 2017 року він обіймає посаду заступника директора Львівського органного залу, а з 6 серпня 2024 року став керівником музею Соломії Крушельницької. Однак не всі знають, що Тарас також займається перекладом. У своєму недавньому інтерв'ю він поділився думками про цю сторону своєї роботи та розкрив секрети, які стоять за магією перекладу.

8 вересня на сцені Львівського органного залу прозвучать твори, український переклад текстів здійснив Тарас Демко. Ми почуємо кантату "Бог у масці" шведського композитора Ларса-Еріка Ларссона на основі поеми Ялмара Ґульберга. А в листопаді буде звучати "Дідона і Еней" - відома барокова опера Генрі Перселла, яку також переклав українською Тарас Демко.

Дозвольте мені поділитися своєю історією. Хотілося б розповісти, як у моєму житті з'явилися книги, мови та які обставини спонукали мене до захоплення цими сферами.

Я завжди дуже любив різні мови. З найранішого віку. Коли я бачив книжки іншими мовами, намагався їх читати, зрозуміти систему. Якщо це придумали люди, а я теж людина, значить, і я теж можу це зрозуміти. Бавився в таку гру, коли намагався знайти якусь закономірність, шифри, коди. І пізніше, вже навчаючись в університеті як філолог, я зрозумів, що був правий. Мова - це справді набір символів, набір знаків. Є така наука - семіотика (наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві - ред.). Є дуже багато різних структур у мові, і це вивчає інша наука, яка називається структуралізм (мовознавчий напрям, який розглядає мову як чітко структуровану знакову систему і прагне до суворого формального її опису - ред.).

Усе це об'єднується в надзвичайно складну та захоплюючу науку — лінгвістику. А вкупі з літературою, ця галузь отримує назву філологія, яка має величезне багатство знань.

Люди завжди були активні, динамічні, завжди хотіли щось вигадати, закарбувати, залишити, передати і поділитися тим, що в них всередині - якісь почуття, думки, спогади, повчання, вигадки, а також велика краса.

Література завжди була моєю пристрастю: спочатку я захоплювався читанням, а згодом відкрив для себе радість письма. Мені здавалося, що слова – це справжня гра. Наприклад, я міг би взяти текст і переказати його, не змінюючи суть, щоб зробити його зрозумілішим для тих, хто мене оточує.

Згодом я усвідомив, що переклад відіграє ключову роль у процесі формування нації. Національна література неможлива без перекладацької діяльності. Це сприяє розвитку мови, збагачуючи її новими ідеями та поняттями, що існують у сучасному світі. Переклад – це найважливіший засіб комунікації.

Тож для мене переклад завжди є своєрідною грою. Іноді люди цікавляться, як я релаксую. Для мене процес перекладу виступає як форма відпочинку.

Тарас Демко (зображення Євгена Червоного)

Варто зазначити, що твоє основне навчання відбулося у сфері філології, де ти займався вивченням англійської мови та літератури в Львівському національному університеті імені Івана Франка. Протягом свого навчання ти здійснив переклад творів багатьох англійських поетів українською мовою і певний час працював позаштатним перекладачем для журналу "Критика". У одному з інтерв'ю ти розкрив, що почав свій шлях у перекладі з "Безплідної землі" Т. С. Еліота, що є досить складним модерністським твором. Чому ти обрав саме цей текст для початку? Яка мета стояла перед тобою в той час, коли ти приступив до його перекладу?

Розпочинати переклад чогось уперше з одного з найбільш складних літературних творів ХХ століття – це, безумовно, було величезним ризиком. Я б ніколи не рекомендував комусь обирати такий шлях.

Цей текст привернув мою увагу під час мого піврічного перебування в Швейцарії за навчальною програмою. Особливості організації навчання полягали в тому, що в мене було багато вільного часу протягом дня, коли я не міг кудись вирушити. Я опинився високо в горах, де навколо лежав сніг. Я вже обійшов усі доступні місця і не знав, чим зайнятися. Мене дуже тягнуло зробити щось корисне. І тут я згадав, що колись читав один текст, який був частиною нашої програми, але не зміг його зрозуміти. Це зовсім не дивно, адже він вважається одним із найскладніших літературних творів свого часу. У ньому на десяти мовах наведено цитати з понад 15 різних літературних джерел, які, в свою чергу, посилаються на безліч інших. Ця поема містить 434 рядки і поділена на кілька частин. На перший погляд, вона може здатися про все і ні про що одночасно, але в ній прихована дуже глибока ідея, яку, сподіваюся, я тепер розумію. Тож я вирішив перекласти її українською, а згодом детально досліджував на магістерській програмі.

Все починалося з одного рядка, що несподівано виник у мене в голові. Я не раз, мабуть, сотні разів повертався до цих слів. Не можу стверджувати, що завершив переклад, проте нині цей текст мені справді подобається.

Це можна уподібнити ситуації, коли молодий музикант слухає бездоганне виконання складного твору і мріє: "Я хотів би так вміти грати". Хоча починати навчання з такого витвору неможливо, цей виклик все ж залишається надзвичайно захоплюючим.

Чому ж обираємо поезію? Мені на думку приходить знамените висловлювання: "перекладач прози - це раб, а перекладач поезії - суперник". Що ти думаєш про це?

Я намагаюся уникати використання термінів на кшталт "раб" і "суперник" у сфері письма, перекладу чи творчості, адже це може позбавити мене бажання займатися цими справами взагалі.

Я це трактував в першу чергу як гру. Мені це цікаво, приносить велике задоволення. Коли я працював із текстом, то ніколи не дивився на автора тексту, як на суперника.

Я усвідомлюю, що це абсолютно інша ситуація. Наприклад, найближчі за структурою мови в поетичному перекладі виявляються найскладнішими для передачі. Хоча вони мають спільне коріння, їхня сутність все ж значно відрізняється. Виникло щось, що відокремило їх одне від одного — можливо, кордон, непорозуміння чи навіть конфлікт. Нарешті, народи, які їх говорять, перетворилися на окремі спільноти.

Наприклад, мови, які мають близьке споріднення з українською, можуть суттєво відрізнятися у світоглядних аспектах. Подібна ситуація спостерігається і у романських, і у германських мовах. Якщо ми візьмемо до уваги текст англійською чи німецькою і порівняємо їхні переклади, то побачимо, що вони можуть мати значні відмінності, хоча на перший погляд здаються простими. Однак, коли занурюєшся у деталі простого перекладу, стає очевидно, скільки зусиль було вкладено у його створення.

Коли ми займаємося перекладом з різних мов, таких як англійська, німецька чи шведська на українську, ми, безсумнівно, можемо дозволити собі певну свободу. Однак тут виникає інша проблема. Ми втрачаємо багато нюансів, адже неможливо повністю передати суть, адекватних еквівалентів не існує, є лише варіанти, які можуть бути більш або менш вдалі. Існує ціла теорія перекладу, а також численні методики та практики, які можуть стати у нагоді в нашій роботі, особливо коли йдеться про пошук відповідних термінів. Я живу в XXI столітті, тут, в Україні, і активно використовую свою рідну мову, яка також зазнає змін. Те, що сьогодні виглядає прийнятним і зрозумілим, через сто років може сприйматися зовсім інакше. І якщо результат роботи сьогодні подобається, то в майбутньому він може викликати зовсім інші враження, або, навпаки, залишиться актуальним.

Тарас Демко (зображення Євгена Червоного)

Проте, чи знайде хтось у цих текстах корисність, чи буде шукати натхнення або ж навпаки — критикувати їх, залежить від самого читача. Вважаю, що в царині культури та мистецтва не існує єдиного правильного рішення. Існує безліч шляхів для дослідження.

Чим більше читачі будуть замислюватися над змістом і формою оригіналів і також перекладів, тим більше матимемо множин. Тим краще розумітимемо світ.

Взагалі, наша культура, мова, література завдячує перекладу. Вся західна культура має свої джерела у великих давніх текстах, які губили свої значення чи здобували нові в перекладах. Переклад - це величезний стимул до чогось нового. До нових глибоких сенсів чи навіть смішної плутанини, люди завжди плуталися. І плутаючись, гралися, вигадували щось, забували, а пізніше навіть ображалися одне на одного, мирилися. І це теж прекрасно.

Я помітив, що ти маєш відкритий документ, над яким зараз працюєш. Можу запитати, яким чином ти здійснюєш переклад?

Особливість поетичних творів полягає в їхній стислості, оскільки вони зазвичай складаються з коротких рядків. Тому я представляю цей матеріал у формі таблиці з кількома колонками. Одна з колонок містить оригінальний текст шведською мовою (адже йдеться про переклад поеми "Бог у масці"), а інша — український варіант. Порядок рядків позначений цифрами, а додаткові елементи виділені кольорами або виносками. Іноді я створюю три колонки, де в центрі розміщується сирий текст. Дослівний переклад має велике значення. Цей незавершений текст виступає як камінь, з якого майстер формує своє мистецьке творіння.

Я дуже люблю техніку і технології. Коли є можливість використовувати щось технологічне, завжди буду це використовувати. Тому мій спосіб роботи з будь-якими текстами, з будь-якою інформацією, завжди передбачає, що я обкладаюся всією доступною мені технікою.

Я майже ніколи не користуюсь паперовими матеріалами. Мені значно зручніше працювати з цифровими даними. Проте я не можу позбутися жодної книги, адже до паперових видань маю особливий сентимент. Моя колекція паперових книг просто вражає, і я намагаюся запам’ятати кожну з них. Проте моя робота не пов'язана з використанням паперу. Мій робочий простір може бути де завгодно, але мені найбільше подобається, коли є великий екран, ноутбук поряд і, якщо є можливість, ще й планшет. На планшеті я займаюся малюванням і працюю з ритмічними схемами строф.

Також використовую можливості штучного інтелекту, особливо, коли треба швидко зрозуміти зміст. У поетичному тексті дуже просто пропустити метафору чи не знати чогось.

Перекладачі повинні володіти широкими знаннями, багато читати, відвідувати бібліотеки, оточувати себе енциклопедичними виданнями та активно спілкуватися з носіями мови.

Яким чином можна глибше осягнути ці мовні нюанси, про які ти згадуєш?

Здебільшого класичні чи канонічні тексти мають дуже багато пояснень. Наприклад, якщо будемо перекладати Шекспіра, Мільтона, Данте чи інших великих письменників, то знайдемо сотні коментарів літературознавців до цих текстів. І ці коментарі - вагомий пласт культури.

Менш відомий або свіжий сучасний текст, зазвичай вимагає глибшого і ретельнішого дослідницького підходу до розуміння, то часом виклики тут інші. Можна також поспілкуватися з живим автором, якщо він є, або справді дуже ретельно і уважно читати і підозрювати в кожному слові якусь приховану метафору.

Шведська мова стала частиною мого життя не так давно. Я розпочав її освоєння кілька років тому, і вона мені дуже до вподоби, адже я захоплююсь усім, що стосується скандинавської культури.

На початку процесу перекладу важливо звернути увагу на структурні характеристики тексту, такі як наявність рими та ритму. Це може бути досить складним завданням, особливо коли йдеться про історичні твори, адже мови з часом еволюціонують. Наприклад, якщо спробувати прочитати Шекспіра англійською, яка була актуальною в його час, може здаватися, що вірші не римуються. Насправді ж причина криється в іншій вимові слів. Якщо ж читати його тексти в оригіналі, рими стають очевидними.

У кінцевому підсумку, українська культура також має свої особливості. Якщо заглянути в оригінальні твори Сковороди, ми можемо виявити, що вони звучать досить незвично для сучасного сприйняття. Сучасні переклади його творів також активно виконуються, щоб зробити їх більш зрозумілими.

Отже, немає єдиного правильного рішення. Існують різноманітні варіанти та можливості. Створюймо власне враження: чи це нам до вподоби? Якщо так, заглиблюймося далі!

На своєму планшеті я намагаюся створювати ритмічні композиції. Це вже стосується чистої теорії, методів та механізмів. Ці ідеї були розроблені тисячі років тому, і вони вказують на те, що вся поезія може бути представлена у формі силабо-тоніки, метричних структур або ж у вигляді вільного вірша, а може навіть у інших формах. У силабо-тонічній системі важливо знаходити повторювані структури всередині поетичного рядка. Ми намагаємося виявити чергування наголошених та ненаголошених складів, що є базовою частиною навчання у школі. Існують ямб і хорей — двостопні метри, а також тристопні, до яких належать дактиль, амфібрахій і анапест. Найскладніше — це виявити поєднання ритмічних малюнків у рамках одного рядка або строфи.

Визначивши ці ритмічні структури, можна перейти до створення робочих нотаток і пошуку відповідників, а також роздумів над певними ідеями. Цей процес може зайняти як зовсім небагато часу, так і стати тривалим. Деякі поетичні рядки вдається перекласти швидко і якісно, а іноді – навпаки. В такому випадку доводиться повертатися і вносити корективи. Коли ж виникає бажання побудувати цілу строфу на основі знайденої ідеї, можна натрапити на велике розчарування – все потрібно буде переосмислити.

У мене такий був досвід, коли я намагався перекласти один красивий твір Джона Кітса, англійського романтика - поему "Ламія". Чомусь тоді я не звернув уваги на віршовий розмір і переклав кілька строф гекзаметром. І мені все подобалося, здавалося, що вийшло красиво. Але згодом я виявив, що мав бути п'ятистопний ямб - найбільш класична, золота формула поезії.

Але ж у віршованому перекладі допускається використовувати інший розмір?

Це можливо, особенно когда речь идет о языках, относящихся к совершенно различным группам.

Наприклад, англійська мова дуже аналітична. Короткі слова і значення, часи, граматичні конструкції формуються за допомогою коротких слів. Шведська мова також аналітична.

Проте українська мова має схильність до синтетичних конструкцій, адже одним словом і його морфологічними елементами можна виразити численні значення. Наприклад, слово "робитиму" в шведській мові ми виразимо за допомогою двох слів, як і в англійській чи німецькій. Натомість в латинській або італійській мові це буде одне слово.

У нас є схожі риси з усіма мовами, але і відмінні також є.

Якими мовами ти зараз вмієш спілкуватися?

Я можу сказати, що я не володію ідеально жодною, але намагаюся вчитися. Для мене пріоритетом є вивчення української мови, тому що це мова, якою я думаю, пишу і якою я намагаюся перекладати чужі тексти. Вивчення української мови ніколи не має зупинятися, бо це рідна мова. Основною ж моєю робочою мовою є англійська, другою мовою є німецька. І також трохи я вивчав інші мови. Кілька років вчив латину, іспанську, польську. Нещодавно в моєму житті зʼявилась шведська (а з нею і тяга до інших скандинавських), також я дуже люблю проводити час із уроками французької, китайської та корейської).

Вивчати мови - це для мене справжній релакс.

У 2019 році ти перекладав лібрето опери "Еврідіка" Якопо Пері. Це одна з найдавніших опер, яка дійшла до нас. Тоді відбулася сценічна постановка цієї опери, з чого почала свою історію громадська організація Collegium Management (Колегіум Музікум), яку ти започаткував разом з Іваном Остаповичем. Ти перекладав з італійської. Тобто ця мова також є в твоєму арсеналі. Чому ти вирішуєш перекласти той чи інший твір?

Мабуть, моє сприйняття значущості певного твору змінюється в залежності від моменту життя, в якому я перебуваю. Спочатку я просто відчуваю симпатію до нього. Потім починаю занурюватися в дослідження, шукаючи додаткову інформацію та читаючи рецензії. Якщо критики немає, я намагаюся самостійно зрозуміти суть. Твір для мене перетворюється на особливий артефакт, який набуває унікальної цінності. Я впускаю його у своє життя і починаю жити разом із ним. Це може призвести до безлічі цікавих історій.

Я вперше зіткнувся зі шведською мовою в дитинстві, коли захоплювався скандинавським роком. Я запам'ятовував тексти пісень, і ось, через багато років, я зрозумів, що прагну вивчити цю мову. Тепер, коли я вже займаюся її вивченням, мені хочеться займатися перекладами.

"Бог у масці", що прозвучить у Львівському органному залі, є вражаючою поезією Ґульберга. Це справжня краса. Працюючи з тими творами, які починають звучати українською, я відчуваю невелику порцію щастя.

Ти займаєшся перекладом лібрето, яке є складовою частиною музичного твору. Важливо вловити, як текст взаємодіє з музикою, створеною композитором. Твоя задача — передати не тільки змістові відтінки, а й фонетичні, ритмічні та емоційні аспекти. Яким чином ти досягаєш цього? Я помітила, як ти слухаєш композиції та вимовляєш слова вголос.

Переклад музичного твору, безумовно, має свої особливості, що відрізняють його від звичайного тексту для читання. Лібретист, співпрацюючи з композитором, часто усвідомлює, як саме цей матеріал має бути представленим. А якщо композитор адаптує вже існуючий текст, він робить усе можливе, щоб його звучання відповідало формату пісні. Це схоже на замок із безліччю складних механізмів, який потрібно відтворити, створюючи новий еквівалент.

Іноді буває важко, адже слова мають різну довжину, а значення — відмінну чіткість. Іноді усвідомлюєш, що це просто безперспективний варіант, неможливо знайти спільну мову. Але потім, проживши з цією думкою — можливо, тиждень, два, три чи навіть кілька місяців, вона починає знаходити своє місце в твоїй свідомості. І зрештою, розумієш, що це саме те, що потрібно.

Але часом ризикуєш втратити щось. Наприклад, весь твір побудований довкола конкретної теми, де певне значення закладено просто в звуки, фонетику. Є якісь, можливо, навіть фонетичні прийоми, асонанси, алітерації, навіть паліндроми, можливо.

Це абсолютно неможливо передати словами. Існують речі, які не піддаються перекладу, і в такому випадку залишається лише описувати їх, або ж використовувати плеоназм чи енджабмент.)))

Існують ситуації, коли необхідно змінювати порядок рядків. І в такому випадку це також є певною втратою. Кожен крок, кожне втручання — це свого роду втрата. Іноді я відчуваю потребу повністю зруйнувати все, почати з чистого аркуша, а потім знову зводити все з нуля. Тому напрацьовані мною методи візуалізації ритмічних структур та інші техніки моєї практики стають моєю основою. Я прагну дотримуватись послідовності. Якщо я зможу зрозуміти і пояснити це собі, то зможу донести і до інших. Тоді я відчуваю, що виконав цю частину роботи належним чином.

Чи можна попросити тебе зачитати якийсь фрагмент з "Бога в масці", який ми почуємо 8 вересня на концерті у Львівському органному залі?

Деніел Ханссон разом із Луганським філармонійним оркестром виступили у Львівському органному залі (знімок Євгена Червоного).

Текст відкривається речитативом, який буде виконувати читець. Ми запросили до читання знаного актора з Львова Олексія Кравчука, і для мене це справжня честь. І ось, власне, поезія розпочинається із значущого меседжу, закладеного в речитативній формі:

"Не для аристократів, а для тих, хто переживає труднощі."

Не той, хто йде війною, а той, хто працює на мирній землі.

Грає. В цій грецькій історії..."

На цьому етапі ми спостерігаємо за досить захоплюючою ритмічною композицією. Я прагнув відобразити в ній мелодійність і напругу. Основна ідея цієї кантати полягає у протистоянні агресії та виявленні того, що навіть у найскладніші моменти життя ми можемо отримати підтримку від когось, якщо в цій людині розглянемо божественну іскру. Це може бути навіть сам Бог, в даному випадку — Аполлон.

Виступ нашого друга Деніела Ханссона з виконанням цього твору в Україні має глибокий символічний зміст. Сьогодні ми боремося за нашу свободу, за Україну та за наше існування. Цей твір чудово відображає те, що ми переживаємо в даний момент. Коли я працював над його перекладом у липні, я відчував сильний зв'язок з цим текстом, він став мені дуже близьким.

Тут, безсумнівно, присутня певна простота та, можна сказати, навіть безпосередність:

Відверто кажучи, деякі рядки стали для мене справжньою головоломкою, над якою я розмірковував не один день.

Деніел Ханссон (зображення Євгена Червоного)

Наразі ти також займаєшся перекладом опери "Дідона та Еней" Генрі Перселла, лібрето якої створив Наум Тейт. Це ж класична англійська, вірно?

Англійська мова в своїй історії пройшла дуже багато різних етапів. Кожен з цих етапів має свою граматику, фонетику, правила. Але якщо ми знаємо сучасну англійську, нам абсолютно не складно читати ту мову, якою писали 400 років тому. Я б на цьому не акцентував.

Необхідно приділити увагу як суті, так і формі поетичного твору. Це справжня висока поезія, яка звучала на оперній сцені. Відтак, виникає безліч труднощів і викликів, оскільки в ті часи вживалися особливі слова. Манера викладу була дуже куртуазною, що варто враховувати. У вашій уяві повинна постати ціла історія розвитку англійського та британського народів, їхні зв’язки з Францією, а також вплив грецької міфології, який накладається на цей контекст.

В цьому теж є краса літератури і перекладу, що ми можемо за одну секунду комунікувати сотні, навіть тисячі років. Така швидкість думки.

Цю оперу в концертному виконанні ми зможемо почути в листопаді у Львівському органному залі. Виступатиме Луганський філармонійний оркестр під керівництвом Івана Остаповича, а також солісти та хор "Гомін". Ти колись згадував, що давно слухав "Дідону і Енея" в Одесі, але у російському варіанті, який тобі не сподобався. Що саме у тому перекладі було незадовільним? І які моменти ти намагаєшся уникати у своїй творчості?

По-перше, я розпочав свій проект з перекладу "Дідони та Енея" більше десяти років тому. Тоді мене привернув один фрагмент, розташований посеред тексту, який справив на мене велике враження. Це був живий, динамічний двовірш, що виконувався хором, створюючи враження жонглювання словами. У мене виникла асоціація з цим моментом, і я прагнув передати цю емоцію українською мовою. Я почав експериментувати зі словами, намагаючись знайти вдалі формулювання, які мені дуже сподобалися. Це настільки захопило мене, що я уявив, як цей текст могло б звучати на сцені оперного театру. Знайшовши оригінал, я розробив невелику методику для свого перекладу, створив колонки для роботи та малював ритмічні структури. Врешті-решт, я усвідомив, що хочу завершити переклад повністю, а згодом, можливо, навіть передати його для виконання.

І раптом я вирушив до Одеси, відвідав оперний театр. Звісно, я не міг пропустити виставу "Дідона і Еней". Мені було важко зрозуміти слова, адже спочатку думав, що вона буде англійською, але, на моє здивування, вона проходила російською мовою. Це мене дуже засмутило.

Я можу висловити свою думку щодо цього питання, яке мене справді розчарувало. Мене не вразила романтична інтерпретація барокового тексту. Це одна з тих речей, які я відверто не люблю — коли барокову музику виконують у надто романтичному стилі. Замість того, щоб звучати швидко, яскраво та різноманітно, вона стає важкою, пафосною і занадто патетичною, з надміром емоційного вираження. Мені здається, це суперечить самій суті барокового стилю.

Безумовно, я не здатен мислити так, як той автор, адже ми є зовсім іншими людьми, які живуть в іншому часі. Наша фізіологія залишається такою ж, як і раніше, над нами одне й те ж небо, а земля зберігає свою текстуру, але існує безліч інших факторів, що формують наш досвід. Отже, робити вигляд, що ми можемо стати їхніми копіями, є вельми хибною ідеєю.

З іншого боку, важливо постійно знаходити способи передачі сенсу. Ти сприймаєш це як багатошарову структуру. Втілити все це в нашій мові, безумовно, є досить складним завданням.

Чи хотілося б тобі розвиватися як перекладачеві і приділяти цьому більше часу? Можливо, повернутися до написання власних поезій? Що би ти хотів перекласти в майбутньому?

Мені б дуже хотілося зайнятися перекладом поеми Мільтона "Втрачений рай". Хоча це, безумовно, складне завдання, я все ж прагну поступово наблизитися до його реалізації.

І я б хотів перекласти цілісно когось із великих поетів. Вільяма Блейка, наприклад.

Щоб, насамперед, глибше осягнути його стиль, важливо розглядати переклад як процес повільного читання. Як зазначав видатний французький філософ Леві Строс, читання має бути джерелом задоволення, подібно до того, як полювання приносить радість мисливцеві.

Ми полюємо за змістом. І, власне, коли ти щось перекладаєш, ти просто дуже повільно насолоджуєшся тим процесом.

Тарас Демко (зображення Євгена Червоного)

Що надихає Тараса Демка?

Я не можу сказати, що вірю в натхнення. Є робота, яку треба зробити. Натхнення - дуже романтична концепція, мовляв, є митець, у нього є муза, яка його надихає, і тоді він має бути тій музі вдячний, бо якщо муза піде, натхнення зникне.

Я не поділяю цю точку зору. Вважаю, що існує певна система та завдання, які ти інтегруєш у своє повсякденне життя. І ти усвідомлюєш: так, це те, що я маю виконати, адже це моя відповідальність.

Якщо я відчуваю нестачу професійних навичок, знань чи необхідних інструментів, я знайду спосіб їх отримати: навчусь, звернусь за консультацією і лише тоді почну діяти. Якщо ж це неможливо, то краще утримаюся від виконання задачі. Тому я не покладаюся на натхнення.