Антон Кориневич: Всі прагнуть миру, але важливо усвідомити, що неможливо отримати гарантії того, що Росія зупиниться сама, якщо її не зупинити.

Не впевнений, що після утворення трибуналу знадобиться ціле десятиліття для встановлення винуватості підсудних і досягнення справедливості.

Антон Кориневич, Посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України та представник країни в Міжнародному суді ООН, поділився інформацією про свою діяльність разом з колегами-міжнародниками, які працюють над встановленням спеціального трибуналу для розслідування злочину агресії.

В інтерв'ю для проєкту "Сила вибору" ведуча Ольга Айвазовська запитала експерта про те, чи можна досягти миру поступками Росії, як світ мав відреагувати на агресію ще 2014 року, коли буде створений спецтрибунал та чи завадить імунітет вищого політичного керівництва притягнути до відповідальності Путіна та його соратників.

"Сила вибору" - проєкт Громадянської мережі ОПОРА, який має на меті акцентувати важливість відповідального та усвідомленого вибору для сталого розвитку України та українського суспільства.

- На початку 2014 року, коли Російська Федерація розпочала окупацію Криму, навіть друзі та партнери України за кордоном вважали, що треба Росії дати те, що вона просить, зокрема зміни до Конституції України та російську мову, тоді вона відступить. Як би ви сьогодні відповіли на ці тези?

- Я думаю, що якщо й були якісь маски в Росії, то їх уже давно немає. Адже, як сказав класик, договір з Росією не вартий паперу, на якому його написано. Сьогодні Російська Федерація може висувати один набір вимог, а завтра вона висуватиме зовсім інший набір вимог. Насправді, я думаю, з 2014 року вони тестують, скільки території можна поступово окупувати. І самі ці російські ідеологи жаху відкрито говорять про те, що кордони Росії ніде не закінчуються, адже кордони "руского міра" набагато ширші за кордони Росії як держави. Тобто це свідчить про те, що ця держава готова до експансії, агресії, окупації. І якщо хтось із наших партнерів думає, що є якийсь набір з кількох вимог, задовольнивши які Російська Федерація зупиниться й далі буде мир і процвітання в Європі та світі, то це абсолютно дитяча наївна думка. Росія зовсім інша держава. Тому я впевнений, що після початку повномасштабного вторгнення таких думок наші друзі вже не висловлюють.

Повертаючись до питання Криму, як світ міг би діяти, щоб запобігти подальшим агресивним діям Росії?

Ми усвідомлюємо, що організувати будь-яку процедуру, що могла б вважатися референдумом, за всього 20 днів – це абсолютно нереалістично. Це є не що інше, як знущання з правових норм і ще раз підтверджує, що все це робилося лише для того, аби Путін міг заявити про свою ефективність у контролі. Від цього моменту можна говорити про справжнє приниження демократичних процесів з боку Російської Федерації.

На початку тимчасової окупації Криму можна виділити два ключові моменти, які, якби були реалізовані, могли б призвести до більш ефективної реакції з боку міжнародної спільноти. По-перше, якщо б агресію було визнано, зокрема в рамках резолюції Генеральної Асамблеї ООН. По-друге, якби в той час почали обговорювати механізм створення спеціального трибуналу для розслідування злочинів агресії. Я вважаю, що з точки зору міжнародного права, реалізація цих двох ініціатив могла б змінити хід подій.

Зрозуміло, що бажання миру є спільним для всіх. Європа насолоджується стабільністю після закінчення Другої світової війни, але, на мою думку, їй варто усвідомити, що не існує ніяких гарантій, що агресивне, імперське та антидемократичне утворення, як Російська Федерація, зупиниться саме по собі, якщо його не стримати. Вважаю, наші міжнародні партнери усвідомлюють, наскільки важливо домогтися перемоги України, щоб Росія не змогла розширювати свої умовні кордони.

Згідно з інформацією, наданою The Economist, у світі на сьогоднішній день існує 183 збройних конфлікти різного характеру, що є найбільшим показником за останні три десятиліття. Український історик Ярослав Грицак вважає, що для людства жити в умовах війни є звичним явищем, і що ці 70 років спокою в Європі слід розглядати як виняток. Після Другої світової війни було створено міжнародне право, яке чітко визначає такі поняття, як агресія, воєнні злочини та злочини проти людяності. Наразі ці принципи починають впроваджуватися на прикладі України, хоча цей процес відбувається дуже повільно. Який же термін справедливості можна очікувати для притягнення до відповідальності за агресію проти України?

- У міжнародному праві ще в 19-му столітті було абсолютно нормально вести війну, якщо ти вважаєш, що інша держава не права. Тобто для того, щоб підтвердити, що інша держава скоїла якесь міжнародне протиправне діяння, було абсолютно нормально розпочати війну. Але з початку 20-го століття, особливо після Першої світової війни і ще більше після Другої світової війни, в міжнародному праві закріпився принцип мирного розв'язання міжнародних спорів. Тобто сьогодні ми можемо сказати, що для міжнародної спільноти вже ненормально жити у війні. Війна сприймається як апріорі незаконна, як щось архаїчне, що не має бути частиною норми. І є лише декілька законних способів вести війну, зокрема самооборона індивідуальна або колективна.

Вочевидь, більшість з 183 збройних конфліктів не є міжнародними, адже вони відбуваються всередині окремих держав без зовнішнього втручання. Проте наш випадок є унікальним, оскільки це війна між Росією та Україною, яка стала першою масштабною конвенційною війною та найбільшою агресією в Європі з часів Другої світової війни. Важливо зазначити, що міжнародна спільнота визнає цю агресію, про що свідчать відповідні резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Визначення дій Росії як агресії легітимізує наші зусилля у боротьбі за притягнення до відповідальності за цей акт. Я переконаний, що в рамках міжнародного правового дискурсу ця справа не може завершитися безрезультатно. Інакше постане серйозне питання: що тоді слід вважати агресією, щоб отримати належну реакцію? Ядерна війна? Звичайно, важко точно спрогнозувати терміни. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб це сталося якнайшвидше, сподіваючись, що механізм буде створено в короткі строки. Проте наразі важливо, що наші партнери усвідомлюють: залишати це без належної уваги та правових дій просто неможливо.

Яка формула створення цього трибуналу може виявитися найбільш перспективною з політичної точки зору, тобто такою, що може бути здійснена на практиці, а також з юридичної, тобто такою, що матиме найбільшу значимість для визнання результатів діяльності суду багатьма державами?

Цей трибунал повинен стати міжнародним судовим органом, що максимально включає елементи міжнародного співробітництва. Завдяки цьому, він зможе діяти не лише від імені України, як країни, що зазнала агресії, а представляти інтереси міжнародної спільноти. Основою для його створення має стати міжнародна угода або договір, які можуть бути підписані між Україною та кількома державами, що перетворить це на багатосторонній міжурядовий документ, або ж між Україною та міжнародною організацією. На глобальному рівні це може бути ООН, а на регіональному – Рада Європи. Наразі ці питання активно обговорюються. Існує консенсус щодо того, що трибунал не повинен бути інтегрованим у національну судову систему України. Він має мати окрему правосуб'єктність, виступати як самостійний суб'єкт міжнародного права та мати можливість укладати угоди про співпрацю з різними державами та міжнародними організаціями. Таким чином, я вважаю, що цей трибунал зможе успішно виконувати свої функції.

На сьогоднішній день немає ідеального рішення, яке б максимально відповідало нашим потребам. Однак, прийняття резолюції Генеральної асамблеї ООН з великою кількістю голосів, що дозволяє Генеральному секретарю ООН розпочати діалог з Україною щодо укладення угоди про створення спеціального трибуналу, залишається можливим, попри політичні складнощі цього процесу. Це стало б найзначнішим підтвердженням легітимності з боку світової спільноти. Водночас, якщо трибунал буде сформований на основі іншої моделі, він може отримати політичну підтримку від Генасамблеї, що може виявитися більш простим шляхом. У будь-якому випадку, Генеральна асамблея є ключовим гравцем у цій ситуації.

Наскільки важливою є проблема функціонального імунітету для можливості покарання російських високопосадовців, таких як президент, прем'єр-міністр та міністр закордонних справ, враховуючи, що Путін знову балотувався на виборах і отримав повторний мандат, хоч і втретє поспіль, з організацією голосування на окупованих українських теренах? Чи є серйозною перешкодою для регіонального формату трибуналу подолання цього імунітету, враховуючи, що Путін може залишатися на посаді до 2036 року або до свого фізичного зникнення?

Обговорюючи регіональний формат трибуналу, наприклад, європейський, важливо враховувати, що до нього можуть приєднуватися й країни з інших частин світу. Це може відбуватися або в рамках повноцінної участі, або через укладення угод про співпрацю. Адже для ефективної роботи трибунал повинен взаємодіяти з іншими країнами та організаціями, зокрема в питанні визнання своїх рішень.

Судовий орган не може бути створений для трьох осіб, бо це вже буде вибірковість правосуддя. А якщо ми говоримо, що це зо два десятки людей, які, наприклад, брали участь у засіданнях Ради безпеки Російської Федерації та ухвалювали й благословляли всі ці рішення, це може бути переліком обвинувачених на спеціальному трибуналі.

Функціональні імунітети - це імунітети, які залежать від твоєї посади, допоки ти на цій посаді. Я думаю, що наразі, в ситуації такої повномасштабної агресії, визнаної з боку Генасамблеї ООН, функціональні імунітети не будуть проблемою. Тобто спеціальний трибунал зможе судити умовного Шойгу за вчинені на його посаді дії і поки він на посаді, і потім, коли він її залишить.

Основним моментом є індивідуальні імунітети так званої діючої трійки. Як тільки ця трійка перестане бути "діючою", їхні імунітети стануть недійсними. Однак існують різні думки щодо можливості їх судового переслідування, поки вони займають свої посади. Ми, безперечно, вважаємо, що спеціальний трибунал повинен мати право ігнорувати особисті імунітети "діючої трійки". Це може бути закріплено в статуті або залишено на розсуд суддів. Я вважаю, що можна продовжити роботу над створенням моделі, яка зможе ефективно вирішити це питання, адже це, без сумніву, одне з найважливіших питань.

Чи можливе використання цього спеціального трибуналу, створеного для розгляду злочину агресії, як зразка для інституції, яка функціонуватиме на постійній основі?

На мою думку, в найближчому майбутньому не варто очікувати створення постійного спеціального суду. Коли ми говоримо про спецтрибунал, йдеться лише про ad hoc ситуацію, пов'язану із злочином агресії проти України. В ідеальних умовах Міжнародний кримінальний суд (МКС) повинен мати повноцінні повноваження для розслідування злочинів агресії. Згідно з Кампальськими поправками, які підписали 44 держави, МКС може діяти в цьому напрямку лише за умови, що як країна-агресор, так і країна-жертва ратифікували Римський статут та Кампальські поправки, або якщо ситуацію передає на розгляд Рада Безпеки ООН. У нашому випадку жоден із цих сценаріїв не є актуальним. Саме тому навіть ті країни, які активно підтримують МКС, виступають за створення спеціального трибуналу для розслідування злочинної агресії, оскільки усвідомлюють, що ігнорувати цю агресію неможливо.

Загалом таким постійним трибуналом мав би бути Міжнародний кримінальний суд. Він повинен би мати щодо злочину агресії таку саму юрисдикцію, як щодо злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів. Поки цього немає. Тому багато хто підтримує двосторонній підхід:

1) Ми засновуємо спеціальний трибунал для розслідування злочину агресії проти України, оскільки в даній ситуації немає альтернативних шляхів для відновлення справедливості.

2) Одночасно можуть вноситися зміни до Римського статуту країнами, які виявлять таку зацікавленість.

Проте виникне чимало запитань стосовно термінів реалізації цієї ініціативи, її здійсненності, політичної підтримки, а також можливості впливу на минуле тощо.

Ми два роки шукаємо модель для створення спецтрибуналу, тому що це ключове і складне питання. Якби в нас було очевидне ідеальне вирішення цієї ситуації, ми б уже давно його застосували. В ідеалі Рада Безпеки ООН, як найвищий орган, який стежить за миром і безпекою людства, ухвалює резолюцію на основі глави 7 Статуту ООН у такій ситуації. Так вона створює спецтрибунал, і додатком до цієї резолюції додається його статут. Так Радбез робив двічі в 1990-х роках, створивши Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії і Міжнародний кримінальний трибунал для Руанди. І це вважається такою моделлю трибуналу, за якої він зможе зробити все, що він має зробити. Але ми розуміємо, що цей ідеальний трек наразі для нас не є доступним, тому ми й шукаємо варіанти.

Міжнародний кримінальний суд розглядає декілька ключових справ, за якими вже видано ордери на арешт. Чи існують інші можливі важливі справи, які можуть бути ініційовані на основі діяльності МКС?

На мою думку, Міжнародний кримінальний суд (МКС) цілком усвідомлює свою відповідальність як провідний орган міжнародного кримінального правосуддя, і йому необхідно адекватно реагувати на поточні виклики — бездіяльність не може бути виправданою. Крім того, підтримка з боку світової спільноти для МКС є безпрецедентною: організація ніколи не отримувала такої масштабної фінансової та ресурсної допомоги, а також підтримки з боку фахівців. Тому ми сподіваємося на посилення активності МКС. Я впевнений, що існує безліч напрямків, в яких МКС може діяти: катування, сексуальне насильство, порушення прав військовополонених. Отже, можливостей для діяльності у МКС більш ніж достатньо.

Чи продовжать розслідування цих справ, якщо в залі Міжнародного кримінального суду немає підозрюваних?

Процедуру в Міжнародному кримінальному суді, згідно з Римським статутом, розроблено так, що заочні судові розгляди не передбачені. Однак існує можливість проведення слухань без присутності обвинуваченого відповідно до статті 61, яка стосується підтвердження обвинувачень. Це ситуація, коли особа вже вважається ймовірним міжнародним злочинцем і на неї видано ордер на арешт. У такому випадку слухання відбуваються у приміщеннях МКС в Гаазі, де судді підтверджують обвинувачення, висунуті в ордері. Хоча зазвичай обвинувачений присутній на таких слуханнях, стаття 61 дозволяє проводити їх і без нього. Цікаво буде спостерігати, як МКС вперше скористається цією можливістю у справі Джозефа Коні. Таким чином, МКС має право застосовувати цю процедуру, яка стане наступним кроком після видачі ордера на арешт у процесі досягнення справедливості.

Інший суд, що знаходиться в Гаазі, зокрема Міжнародний суд ООН, визнав свою компетенцію у справах, що стосуються геноциду. Які можливості існують для визнання геноциду, вчиненого Російською Федерацією проти України, в рамках цього суду? Які умови необхідні для цього, і чи веде Україна активну роботу в цьому напрямку?

- Наша друга справа проти Росії зараз перейшла на стадію розгляду по суті в Міжнародному суді ООН. Вона стосується звинувачення в геноциді (legations of genocide). Ця справа про те, що Російська Федерація маніпулювала та спекулювала поняттям геноциду, брехливо звинувативши Україну у вчиненні геноциду протягом восьми років проти російськомовного населення, що нібито стало причиною для початку так званої російської військової спецоперації. В цій справі ми доводимо, що російська пропаганда була абсолютно безпідставною і про геноцид з боку України йтися не може.

У нас зараз немає міждержавної справи в Міжнародному суді ООН щодо, власне, геноциду з боку Росії як такого. Адже Міжнародний суд ООН дуже уважно і чутливо підходить до звинувачень у геноциді - у всіх справах ще жодну державу він не звинуватив у вчиненні злочину геноциду. Цей суд досить консервативний у тлумаченні, адже це дуже серйозні звинувачення. До того ж міжнародне право після Другої світової війни складалося в такий спосіб, що геноцид є злочином, за який передбачається індивідуальна кримінальна відповідальність.

Уряд може розглядати можливість звернення до Міжнародного суду ООН для визнання геноциду, вчиненого Росією проти України. Проте важливо усвідомлювати, що це може бути завершальним етапом нашої роботи в цьому напрямку. Спершу нам необхідно отримати принаймні національні рішення українських судів, що стосуються геноциду, які наразі відсутні. Далі, нам знадобляться міжнародні звіти від міжурядових моніторингових організацій, які також мають задокументувати акти геноциду, але поки що їх немає. Я впевнений, що коли ми зберемо ці елементи, ми зможемо перейти до розгляду питання в Міжнародному суді ООН. Поспішати з цим зараз, не маючи необхідних підстав, може призвести до результату, що не відповідатиме нашим сподіванням.

Якщо Міжнародний суд ООН виявляє значну консервативність, чи може існувати можливість перекваліфікації справ про геноцид у Міжнародному кримінальному суді?

На мою думку, Міжнародний кримінальний суд має можливість активно втручатися в це питання. Він здатен змінити кваліфікацію справи або додати нові звинувачення до тих, які розглядатимуться на наступних етапах, або в рамках інших справ, пов'язаних із новими ордерами на арешт, що стосуються геноциду. Це могло б стати потужним аргументом, особливо для Міжнародного суду ООН. МКС виконує роль органу, що може притягати до відповідальності осіб, які вчинили геноцид під час російської агресії проти України.

Тема воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду частково переплітається з наративами, що формуються в Російській Федерації певними медійними групами. Чи існує можливість притягнути до відповідальності також російських пропагандистів?

Ключовим аспектом є те, що в Україні вже існують рішення національних судів, які стосуються підбурювання до геноциду. Якщо розглядати російські пропагандистські матеріали, які з'явилися на початку повномасштабного вторгнення, то вони містять відкриті заклики до знищення української національної групи. Це підбурювання є першим кроком до геноциду, який також вважається окремим кримінальним злочином. Тобто навіть у випадку, якщо особа безпосередньо не вчиняла геноцид, але закликала до його вчинення, вона все ж таки несе відповідальність. Тому, на мою думку, це може стати перспективним шляхом для Міжнародного кримінального суду.

- На національному рівні зараз відкрито понад 140 тисяч кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів на території України. Наскільки наші правоохоронна і судова системи можуть упоратися з таким обсягом?

У цій ситуації міжнародне правосуддя виступає як доповнення до національного. Більшість цих злочинів повинні розслідуватися та переслідуватися саме на рівні держави. Основне зобов'язання завжди лежить на країні, в межах території якої ці діяння були скоєні. Міжнародне правосуддя починає діяти, коли національні системи не можуть забезпечити справедливість. Безумовно, статистика у 140 тисяч злочинів, яка щоденно зростає, є вражаючою. Жодна судова чи прокурорська система у світі не стикалася з подібним навантаженням, це дійсно безпрецедентно. Я сподіваюся, що наша система зможе впоратися з цим викликом, але для цього потрібна підтримка міжнародних партнерів. Хоча розслідування відбувається в межах юрисдикції України, ці діяння є міжнародними злочинами. Наші міжнародні партнери вже надають допомогу прокуратурі, щоб правильно задокументувати та розслідувати ці випадки. Сподіваюся на активний і ефективний прогрес у цій справі.

Кілька країн, серед яких Польща, Німеччина та Велика Британія, ініціювали кримінальні справи у своїх національних системах правосуддя стосовно воєнних злочинів, що мали місце в Україні. Чи аналізуєте ви їхні результати? Чи має це потенціал стати позитивним чинником для міжнародних розслідувань в рамках універсальної юрисдикції?

Об'єднана слідча група (JIT), в рамках якої Україна та кілька країн-членів ЄС активно взаємодіють і узгоджують свої розслідування, є прикладом безпосередньої співпраці та обміну знаннями. З липня 2023 року в Гаазі також функціонує Міжнародний центр кримінального переслідування за агресивні дії проти України (ICPA). Цей центр став першим подібним майданчиком, створеним після Другої світової війни, де Україна та кілька європейських держав можуть спільно обговорювати та координувати процеси розслідувань злочинів агресії в рамках своїх національних юрисдикцій. Отже, необхідні інструменти вже розроблені, механізми функціонують, а колеги з прокуратури на технічному рівні активно підтримують цю співпрацю.

- В українському суспільстві є потреба в справедливості, але громадяни не розуміють, скільки потрібно часу для настання цього правосуддя. Як визначити цей горизонт прийнятності в часі в такій довготривалій історії?

Суспільство має потребу в справедливості та правосудді, і це абсолютно зрозуміло та природно для нас у цей час. Я також є частиною українського суспільства і поділяю ці вимоги. Проте важливо усвідомлювати, що відсутність публічних результатів у якийсь момент не означає, що робота не ведеться. Створення нового судового органу, який раніше не існував, для розгляду злочину, що лише раз застосовувався на практиці в Нюрнберзі та Токіо, є справжнім викликом, що вимагає часу. Ми намагаємося використати цей час максимально продуктивно. При цьому злочин агресії є відносно легким для доведення. Я не вважаю, що після створення трибуналу знадобиться 10 років, щоб довести провину обвинувачених і забезпечити справедливість. Головне - це знайти та узгодити модель і формат створення спеціального трибуналу з нашими міжнародними партнерами та запустити його в роботу. Я впевнений, що далі процес піде легше. Однак для розуміння потенційних результатів цього судового органу залишається відкритим питання, чи зможе трибунал функціонувати в умовах, коли обвинувачені не присутні в залі суду.